З приходом до клубу цього гравця "азотівці" після довгої ігрової кризи, котрій, здавалося, не буде межі, знову відчули смак перемог, а разом з ним – згадали, що ще не остаточно втратили шанси на плей-офф.

Саме Габранс повністю закрив проблемну позицію диспетчера, своєю грою настілки вразивши спеціалістів, що вже після двох зіграних матчів був визнаний кращим дебютантом третього кола УБЛ. Як пролягав шлях "рятівника "Азоту" до Дніпродзержинська розповів сам зірковий диспетчер.

- Едмундсе, як ти, власне, опинився в Україні?
- У моєму останньому клубі АСК "Буки" (Гулбене) склалася така фінансова ситуація, що треба було вже думати про від'їзд. Першою з'явилася пропозиція від "ДніпроАЗОТу", коли я приїхав сюди виникли інші варіанти, але тут команда прийняла мене добре, я відчув, що можу їй допомогти і сам вже не схотів щось змінювати. 
 
- Чи відразу вдалося налагодити взаєморозуміння з партнерами?
- Так, хоча сподіваюся, що воно буде ще більш поліпшуватися. Взагалі, баскетбол – дуже проста гра: якщо хтось відкрився – треба віддати пас, якщо партнеру треба звільнитися від опіки – треба ставити заслон, в захисті крім гри проти опонента треба ще й підстраховувати партнерів. Якщо всі дотримуються цих простих правил, то грати досить добре. 
 
- Тим більше, що з деякими гравцями ти вже зустрічався на майданчику.
- Так, наприклад, з Янішюсом я разом грав у "Рігас Баронс", а от з Чеснавічусом трохи розминулися у "Валмієрі" – коли я прийшов до команди, Юстас вже її залишив. А от проти нього два роки довелося грати. Крім того, вже у перших матчах на Україні довелося зіграти проти двох американців – Деккера і Кінлока, які раніше виступали у Польщі. Кінлок у той час виглядав дуже сильно, а з Деккером я потім деякий час грав у "Баронс". Можу згадати ще й Кудрявцева, який теж виступав у Польщі, проти Навіцкаса довелося грати у Балтійській лізі. Гадаю, що і в інших українських командах у мене знайдуться знайомі. 
 
- Запрошували тебе у першу чергу як плеймейкера, але, як виявилося, з кидками по кошику у тебе теж все гаразд. Хто ж насправді Едмундс Габранс за баскетбольним покликанням?
- В принципі, я скоріше розігруючий, аніж атакуючий гравець. Але якщо під час гри з'являється можливість зробити кидок, я від цього не відмовляюсь. Взагалі то я влучаю досить добре і намагаюся цим користуватися. Хоча я гравець неагресивний і великої кількості кидків від мене годі очікувати, адже моє основне завдання – роздавати паси. 
 
- Тим не менш, двох зіграних тобою матчів у західно-українському турне "ДніпроАЗОТа" цілком вистачило для того, щоб офіційний сайт УБЛ визнав тебе кращим дебю-тантом третього кола першості. А раніше тобі доводилося отримувати якісь індивідуальні титули?
- Навіть не пригадую такого. Там де я грав, зазвичай не підводили якихось проміжних підсумків. У Латвії кілька років тому визначали символічну збірну місяця, в неї я кілька разів потрапляв. 
 
- А у Балтійській лізі?
- У Балтійській лізі визначають кращих гравців за підсумками усього сезону у кількох номінаціях. Так от, у номінації перших номерів я весь час за останні роки залишався другим. До речі, у Польщі я свого часу був чи першим, чи другим, вже й не пригадаю, в усякому разі ніяких нагород або подарунків я не отримував. 
 
- Едмундсе, ти вже маєш досвід виступів за кордоном, можеш щось розповісти про це?
- У Польщу я поїхав у тому віці, коли вже треба грати на самому високому для себе рівні. Пропозиція від клубу "Сталь" (Остров Велкопольські) була саме таким варіантом, до того ж він був і фінансово вигіднішим, ніж у Латвії. В цілому, сезоном там я залишився задоволеним, не сподобалися тільки два останні місяці – виникли фінансові питання. Можу сказати, що у Польщу їхати доволі небезпечно, в останні два місяці треба збирати гроші на зворотній шлях. У Німеччині довелося трохи пограти за "Айсберен" з Бремерсхафена. Я провів з командою підготовку до сезону, зіграв кілька матчів, але розраховувати на великий ігровий час мені не доводилося. А у 24 роки треба вже грати, а не гріти лаву, тому я поїхав додому, де у "Баронс" грав вже постійно. Вчитися у інших гравців можна у 18 років, а у більш зрілому віці треба грати самому. 
 
- Минулий поєдинок у Івано-Франковську для тебе був пам'ятним тим, що у день гри тобі виповнилося тридцять років. До цього тобі доводилося грати у свій день народження?
- Так, адже січень зазвичай припадає на розпал сезону. Пригадую, як у Польщі довелося фактично весь день народження провести у автобусі, їдучи на гру. А у Івано-Франковську я спочатку зіграв матч, а потім півдоби їхав у поїзді. Існує думка, що у цей день зірки повинні сходитися, тому гра у мене теж повинна була вдатися. А перемога у цьому матчі стала для мене доволі непоганим дарунком. 
 
- Латвійський баскетбол у Європі не на останніх ролях, а який, взагалі, рівень першості Латвії?
- Ще рік тому він був досить високим, але фінансова криза відчутно далася взнаки. Майже з усіх команд їдуть легіонери, та й місцеві гравці шукають нагоду вирватися з такої ситуації. На зміну їм приходять молоді гравці, клуби слабшають, а от самим гравцям це повинно піти на користь, бо вони отримують більше ігрового часу і можуть швидше прогресувати.  
 
- А тобі доводилося грати за якісь збірні своєї країни?
- З молодіжними командами мені не пощастило. Коли мені було 18 років, існувала тільки збірна U-22, туди я ще не міг потрапити. Коли ж мені виповнилося двадцять, вік молодіжки "зрізали" до 18-ти, туди я вже не потрапляв. Одного разу грав за другу збірну країни на турнірі в Чехії. Туди зібрали молодих гравців, щоб оцінити їхні можливості і дати відчути атмосферу збірної.

  

Андрій БОРОДІН, прес-служба "ДніпроАЗОТ"